МАР'ЯНІВСЬКЕ БЛАГОЧИННЯ - с. Борисковичі. Свято-Іовський храм

Новини

Оголошення

12 Январь 2012
11 Январь 2012
Усі оголошення

с. Борисковичі. Свято-Іовський храм

Борисковичі - одне з найстаріших поселень Волинського краю. На його околицях трапляються речі періоду Кам'яного віку - як предмети побутового характеру, так і знаряддя, яке використовувалося в мисливстві та військовій справі.

На північному сході, над тихоплинною річечкою Гнила Липа, височіє земляне укріплення - городище, або як його називають місцеві жителі, Вали. Вважається, що вони насипані тут у часи Київської Русі і служили захистом від загарбницьких племен.

Посередині Валів, де було поле Митрофана Лагановського, знайдено бронзовий хрест, який, ймовірно, був виготовлений в ХІ-ХІІ століттях.

В різні часи село Борисковичі мало різні назви - Борисовичі, Боришковичі, Боришковиці. І про походження цього топоніму можна лише здогадуватися, бо писемних пояснень не знайдено. Можливо, його засновником був якийсь Борис чи Бориско, а, може, назву поселенню дали бори, які оточували поселення.

Раніше, до Столипінської земельної реформи, село було розташоване на заході, в напрямку села Довгів. Там, у 1722 році, й було збудовано церкву-Святотроїцьку. Будівельним матеріалом слугували міцні, смолисті сосни, дуби. Село перенесли в інше місце, тобто на сьогоднішнє. Причиною такого переселення борисковичівців і стала земельна реформа прем'єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна. Людям давали земельні наділи, так звані відруби, відміряли ліс, який вирубували і створювали хутори для життя.

Та повернемося до старого села. Як свідчать документи, датовані 1545 роком, Борисковичі були власністю Іванової-Козинської і Семена Клевецького, які мали зобов'язання до утримання 1 городні (частина дерев'яного оборонного укріплення) Володимирського замку.

У 1648-49 р.р. було 10 димів, а в 1650 - 12. Наприкінці 19 ст. в селі налічувався 91 дім і 602 жителі. 1545 рік - є першою писемною згадкою в ілюстрації Володимирського замку. І цю дату прийнято вважати роком заснування поселення. Зрозуміло, що Борисковичі вже існували значно раніше.

Виникла потреба в новому селі спорудити новий храм. Як свідчать документи Державного архіву Волинської області, церкву розпочали зводити у травні 1908 року, а вже 25 жовтня 1909 року (за старим стилем) її освятили в честь Преподобного Іова Почаївського.

Храм освятив благочинний о. Арсеній Бордюговський. Службу в ньому розпочав священик Григорій Юркевич.

На будівництво храму із церковних збережень було витрачено 1030 рублів. Прихожани зібрали ще 2310 рублів. На цей час то були дуже великі гроші.

Відомо, що селяни розібрали стару церкву і ще досить міцну деревину використали для нової. Привозили бруси і з села Дружкопіль, в якому збудували новий храм.

Отож священик Григорій Юркевич вірою і правдою служив у Борисковичах аж 50 років. Народився він у місті Кременець Тернопільської області в сім'ї псаломщика. Закінчив Волинську Духовну семінарію у 1896 році. Цього ж року Волинським губернатором призначений наглядачем і вчителем Волинського фельдшерського училища. Через рік Волинський архієпископ Модест (Стрельбицький) призначив свящ. Г. Юркевича псаломщиком і вчителем при церкві Святого Миколая у Житомирі. Згодом він викладає в учительській гімназії (с. Охлопів Горохівського району).

Пізніше священик працює у двокласній учительській школі Святого Володимира (тепер м. Володимир-Волинський). З 1907 року Григорій Юркевич - духовно-судовий слідчий 3-го благочинницького округу Володимирського уїзду. Митрофорний протоієрей Юркевич мав чотирьох дітей - Петра, Тамару, Віру та Раїсу. Прах священика, вчителя і просвітителя спочиває на цвинтарі села Брани.

Після того, як отець Григорій почив у Бозі, у храмі Преподобного Іова Почаївського нетривалий час служило ще декілька священиків: Олександр Романець, Йосип Вавринюк, Леонід Мошинський. Та їх богоугодну діяльність перервали войовничі атеїсти. У 1961 році церква опустіла на довгих ЗО років.

Керівництво місцевого колгоспу вирішило зробити в приміщенні храму склад, повісило на дверях масивний ланцюг і величезний замок. Борисковичівці, в свою чергу, надійно замкнули двері, ключі переховували в різних хатах. Та найбільше, хто піддавав себе небезпеці - була сім'я Іова та Ольги Філатів, у яких ці ключі найбільше зберігалися. Безбожники так і не змогли у святому місці зробити комору.

У часи так званої перебудови зажевріла надія, що храм можна буде відкрити для служіння Богові. Найактивніші селяни, а це Іов Філат, Іван Степащук, Григорій Семенюк, Петро Лагановський, Степанида Кухарук, Раїса Павлік, Галина Новосад, оббивали пороги Горохова, Луцька, Києва, Москви, просячи у комуністичних бюрократів дати дозвіл на відновлення служби в рідній церкві. Довгі місяці тривали митарства людей, які бажали відродити церковне Богослужіння у рідному храмі.

Настав до болю очікуваний день: 25 березня 1989 року на велику подію- відкриття та друге освячення храму - прибули сотні людей. Богослужіння і освячення церкви очолив архієпископ Варлаам (Іллющенко). Настоя-телем тут став священик Іван Ізай.

Церква пережила і дні світлої радості, і чорні години наруги. Доказом того, що борисковичівці глибоко шанують свій храм і надають йому не лише матеріальну допомогу, а й віддають щиру любов свого серця, є ось такі факти. У храмі зберігається напрестольне Євангеліє в позолоченій оправі. Його церкві в рік її освячення подарували за 55 золотих рублів подружжя Євстафія і Анастасії Лагановських та їх діти - Дарія, Пилип, Прокіп, Лук'ян і Максим. У 20 роках XX ст. житель села Степан Семенюк, продавши гектар землі, який коштував тоді не лише величезні гроші, а набагато більше - важку щоденну працю - купив для храму дорогі святині -«Гріб Господній» та «Воскресіння». В 1931 році на пожертви прихожан придбали дзвони. У часи воєнних лихоліть, аби німецька влада не вивезла нові дзвони, прихожани Гнат Бондар, Максим Калахан та Іван Філат вночі таємно зняли їх із дзвіниці (з висоти близько 20 м., найважчий - 198 кг!) та закопали на сільському кладовищі. У цей важкий час знайшлися люди, які не побоялися ризикувати своїм життям заради віри. Вони заслужили називатися справжніми християнами і, хоча всі вони покинули цей грішний світ, село завжди пам'ятатиме про них.

У 1944 році у дзвіницю влучило два снаряди, але Божою милістю і стараннями прихожан вона була відновлена. Велика робота по відновленню церкви проводилась і після її тридцятирічного закриття під час другого народження.

Недавно церква Преподобного Іова Почаївського з ініціативи молодого священика Сергія Кравчука набула нової краси. Вона оновлена із середини та ззовні. Куполи храму засяяли золотом, чого досі не було. їх мерехтливе сяйво лине у вись, до Господа Бога, сповіщаючи світові, що православна віра українського народу незнищенна, вічна як Творець Землі і Світу.

У 2004 році у храм із архіпастирським візитом прибув Керуючий Волинською єпархією Високопреосвященнійший Ніфонт, митрополит Луцький і Волинський. Назавжди закарбувалися у душах прихожан щирі й по-батьківському теплі слова владики, справжньою святинею стала ікона препод. Іова Почаївського з частинкою мощів святого, подарована Високопреосвященнішим. Настоятель храму о. Сергій Кравчук і матушка Галина стали воістину тими особами, які гуртують навколо себе селян, організовують поїздки паломників по святих місцях України, під час різдвяних свят проводять різдвяні вертепи дорослих та школярів, вечори колядок, на які зїжджаються хористи з багатьох сіл району. У 2009 році прихожани Свято-Іовського храму святкували столітній ювілей.

Сьогодні наш храм - на піднесенні. І ми кажемо урочисте: «Слава Господу за Його мислості!». Нехай же Господь Бог дає і храмові, і людям села благії і довгії літа!

Назад до переліку